Від автора проекту

Маю зробити невеличке зізнання.

Від самого початку проект “Світова класика українською” є не тільки естетичним, але політичним. Просто це не афішувалось.

Я спостерігав, як рясно використовуються російські переклади вокальної музики і просто російська музика в освітній практиці і прекрасно розумів який це матиме ефект – виховання симпатій молодого покоління до російської культури, виховання відчуття єдності з російським народом, і як наслідок – підготовка усіх передумов для російського недофюрера розпочати геноцид українського народу. Тому я докладав зусиль на мистецькому фронті, намагаючись поступово витіснити російський продукт з українського простору, або хоча би мінімізувати його використання, щоб таким чином максимально дистанціювати Україну від обіймів “братнього” народу.

Так, я мав чимало сильних супротивників, які, прикриваючись пієтетом до “співу мовою оригіналу” та “мистецтва поза політикою” докладали зусиль до протилежного.

І на жаль я виявився правим. Російський недофюрер розпочав геноцид проти нас. Російські війська розстрілюють мирних жителів, бомблять цивільну інфраструктуру – все як в часи Гітлера.

І чи зможемо вистояти – велике питання.

Дякую всім, хто був поруч всі ці роки.

Андрій Бондаренко

Борис Тен і його переклад «Балу-маскараду»

А по війні Борис Тен (після ретельної перевірки – адже над ним тяжіли полон і перебування під окупацією!) дістав від партії і уряду можливість жити в провінційному Житомирі, – у столиці людям з такою біографією було не місце, – і мирно працювати на благо української радянської літератури.

Борис Тен (1897 – 1983) назавжди увійшов до історії української літератури класичними перекладами гомерових поем, які з’явилися друком уже на схилку його життя. Проте розпочав свою літературну діяльність Микола Хомичевський (таке справжнє ім’я перекладача) ще в 1920-ті, і тоді ж обрав для себе літературний псевдонім, що відтворював грецьку назву Дніпра – Бористен. А псевдонім був конче потрібен, бо саме тоді літератор служив ще й священником УАПЦ (спершу в Софіївському соборі, потім у церкві Петра й Павла, що на київському Подолі, зруйнованій у 1930-ті).

На відміну від більшості кліру УАПЦ, у 1930-ті письменник вижив, і навіть відносно «дешевою» ціною. Він «усього-навсього» мусив упродовж 1930-36 років поневірятися на засланні на Далекому Сході – але зате не потрапив під криваві жорна, які саме тоді змололи в Україні майже всіх священників і весь єпископат автокефальної церкви. Відбувши заслання, М.Хомичевський повернувся в Україну, – але відразу знову виїхав до Росії, де перебув репресії 1937-38 років на скромній посаді методиста обласного будинку народної творчості в Калініні. Коли почалася війна, вже 44-річного культпрацівника забрали на фронт, де він потрапив у німецький полон. У моторошному Новгород-Сіверському таборі військовополонених колишній письменник і священник мав бути розстріляний (належав до підпільної групи працівників місцевого театру, який дозволили відкрити окупанти), – але випадково вцілів.

Верді Ріголетто

Джузеппе Верді

Ріголетто

Опера на три дії

Лібретто Франческо Марія П’яве за драмою Віктора Гюго «Король бавиться».

Український переклад Людмили Старицької-Черняхівської.

Літературна редакція Максима Стріхи.

Доля Людмили Старицької-Черняхівської (1868 – 1941), драматурга, поетеси, дочки Михайла Старицького, близької подруги Лесі Українки, пізніше – члена Центральної Ради, учасниці Собору УАПЦ, склалася драматично. Арешт у сфабрикованій справі «Спілки визволення України» у січні 1930-го поклав край її творчій роботі, зокрема й над перекладами. На сумнозвісному «відкритому процесі» на сцені Харківської опери до вже літньої Людмили Михайлівни, дочки славетного поета (у 1930 році на такі речі ще зважали!) поставилися «ліберально» – присудили 5 років ув’язнення, але відразу ж замінили термін на умовний і звільнили з-під варти в залі суду. Вона навіть зуміла повернутися із заслання в Сталіному (нині Донецьку, де її чоловік, Олександр Черняхівський, теж відомий діяч Визвольних змагань та УАПЦ, організовував місцевий медінститут) до Києва в 1936-му.

Булат Окуджава на тлі свого покоління.

Наприкінці 1950-х в тоталітарному СРСР відбулися дві визначні події. Після промови Микити Хрущова на ХХ з’їзді КПРС, у якій було засуджено «культ особи Сталіна», почали реабілітовувати розстріляних і випускати з таборів уцілілих. Це й заклало передумови для короткочасної політичної «відлиги» та виходу на авансцену покоління «шістдесятників», яскраві представники якого рішуче поривали з панівними в країні ідеологічними догмами.

Українська опера радянської доби: чи можливе перепрочитання?

Оперне мистецтво в УСРР-УРСР як найбільш статусний тоді мистецький жанр перебувало в центрі пильної уваги влади. Часом це призводило до позитивних наслідків: залучення провідних поетів і письменників до створення перекладів лібрето творів світової оперної класики для українізованих 1926 року театрів (до «першої хвилі» перекладачів належали Микола Вороний, Людмила Старицька-Черняхівська, Олекса Варавва, Дмитро Ревуцький; згодом до них приєдналися Павло Тичина, Максим Рильський, Микола Бажан, а вже по війні лави оперних перекладачів поповнили Євген Дроб’язко, Борис Тен, Микола Лукаш) сприяло появі надзвичайно цікавого явища україномовної опери як музичної драми. У ній задуми Верді, Вагнера, Пуччіні та інших видатних оперних композиторів, які ставили вагу поетиного слова аж ніяк не нижче від звучання музичної фрази, знайшли яскраве втілення.

Володимир Тольба: співати мовою, якої не розуміють ані виконавці, ані слухачі – що може бути абсурдніше?

_{Володимир Тольба
(фото 2012 року)}

До Вашої уваги стаття Володимира Веніаміновича Тольби, сина відомого диригента Веніаміна Тольби. Володимир Тольба відомий перш за все як упорядник книги спогадів про свого батька, що вийшла у 2018 р., був особисто знайомий з автором численних вокальних перекладів Юрієм Отрошенком, хоча сам він був економістом і працював у відділі стратегічних дослiджень Інституту електрозварювання ім.Є.О.Патона Національної академії наук України.

Достеменно не відомо, чи була ця стаття опублікована у 2011 році, втім очевидно, що актуальності вона не втрачає. Оригінальний документ російською мовою нам надав сам Максим Стріха. Публікуємо її в українському перекладі.

М. Стріха: Максим Рильський – перекладач оперних лібрето

Максим Рильський – перекладач оперних лібрето

(літературний, мистецький, націєтворчий виміри)

Аксіоматично: Максим Тадейович Рильський належить до першого, «репрезентативного» ряду постатей не лише української національної літератури, але й культури в цілому. Творчість поета, дивом зацілілого в українські криваві 1930-ті, змушеного майже все життя  балансувати в рамках дуже вузького коридору дозволеного, і наділеного вмінням навіть за таких умов створювати тексти непроминущої вартості, досі привертає увагу дослідників, спонукаючи їх до все нових прочитань[1]. А для багатьох поколінь посполитих читачів поет досі лишається автором тонкої лірики, мудрих епічних полотен і неперевершеної есеїстки на найрізноманітніші теми.

Так само загальновідомо: Максим Тадейович Рильський є одним із корифеїв українського художнього перекладу. Його інтерпретації «Пана Тадеуша», «Євгенія Онєгіна», французької драматургії та лірики XVII-XIX століть по праву вважають конгеніальними.

Значно менше навіть літературознавці, навіть ті, хто спеціально займався творчістю поета, знають про те, що понад чверть, а, може, й понад третину його перекладів (коли говорити про друковані аркуші текстів)  зроблено для музичного театру.

Доробок Шуберта українською

У нас нове видання! Вийшов друком вокальний цикл «Зимова подорож» Франца Шуберта в українському перекладі Юлії Гершунської. Це перше в історії України нотне видання, яке вміщує в повному обсязі вокальний цикл зарубіжного автора і при цьому містить український переклад усіх пісень. 

Видання здійснено за підтримки Фонду Вікімедіа, а нотний текст (як і переклад) доступний на умовах вільної ліцензії сс by-sa 4.0 і доступний, зокрема,на сайті «Вікіджерела».  Видавець – нотне видавництво «Мелосвіт».

Нижче подаємо передмову Г. Ганзбурга до цього видання:

Результати конкурсу-2019

Результати Другого всеукраїнського конкурсу вокалістів “Світова класика українською” (Київ, 2019)

Анонс: Відкриття Другого конкурсу «Світова класика українською»

22 листопада о 18-й годині в залі Національної спілки композиторів відбудеться урочисте відкриття Другого всеукраїнського конкурсу «Світова класика українською». 

Цього разу ми запросили переможців минулорічного конкурсу. В їх виконанні буде представлена дуже різнобарвна програма з творів українських і зарубіжних авторів, але всі твори – традиційно для нашого проекту, прозвучать українською. Для Вас співатимуть Дар’я Царинюк, Юлія Дунаєва, Ганна Данканич, Марія Лагута, Ганна Остапенко, Оксана Євсюкова, Дар’я Тимошенко і Павло Бєльський.

Також у нас будуть і досвідчені імениті виконавці — заслужений діяч мистецтв Оксана Петрикова представить нам пісню М. Тарівердієва «Музика». Переклад українською спеціально для цього концерту зробив Максим Стріха і на концерті ця пісня прозвучить українською вперше.

А оперна співачка Жанна Закрасняна представить нам рідко виконувану і надзвичайно складну для виконання арію Катерини із опери Д. Шостаковича «Катерина Ізмайлова». Востаннє українською ця арія звучала мабуть в 1970-х роках в часи розквіту Київської опери, коли колектив театру разом з самим Шостаковичем був удостоєний за постановку цієї опери Шевченківської премії. Переклад цієї опери зробив геніальний перекладач і поет Микола Бажан. Але для нас немає нічого неможливого, і ця найкарколомніша арія знову радуватиме любителів високого мистецтва!

І, нарешті, маленький сюрприз від ініціатора проекту. Як і минулого разу, це буде гімн. Минулого разу це був гімн Вікіпедії, а тепер – Реформам. Так, ми живемо в епоху реформ і на невеличке музичне приношення на наш погляд їх величність заслуговує.

Вхід вільний. Адреса НСКУ – вул. Пушкінська, 32.