Оперний «Євгеній Онєгін»: переклад Максима Рильського на тлі історичної доби

М. Рильський

Коли в 1926 році декретом Раднаркому УСРР було «українізовано» Харківську, Київську та Одеську опери, це мало величезний вплив на тодішню суспільну свідомість[1]. Українські діячі відверто тішилися тому, що їхня мова опанувала найбільш «статусний» тоді мистецький жанр (адже суспільна «вага» опери була тоді значно більша, аніж тепер, провідні оперні співаки належали до верхівки мистецького «істеблішменту», а популярні оперні арії наспівували всі більш-менш освічені люди). Натомість антиукраїнські міщани-обивателі (з тих, які прізвище «Мазайло» готові були поміняти на «Мазєнін») ширили дошкульні анекдоти, де стверджувалося, що віднині Ленський у відомій опері Чайковського співатиме не «Паду ли я, стрелой пронзенный?», а «Чи гепнусь я, дрючком продертий?»

Польські пісні Ф. Шопена – українською

Приводом для цих роздумів став щойно надрукований збірник вокальних творів Фридеріка Шопена з новоствореними українськими перекладами польських поетичних текстів. Така подія важлива й дивовижна з трьох причин. По-перше, оскільки нотовидання в країні завмерло, кожен рух у цій сфері стає помітним і дивним. По-друге, Шопен – давній улюбленець української інтелігенції, але відомий їй лише як суто фортепіанний композитор. Багато хто буде здивований і спитає: «А хіба у Шопена є ще й пісні?». По-третє, сьогоднішні меломани, котрі звикли думати, що іншомовну вокальну музику треба слухати обов’язково мовою оригіналу, спитають: «Навіщо взагалі перекладати тексти шопенівських пісень українською, замість співати їх польською мовою?» Відповіді на всі ті питання має дати нова збірка, що видана за редакцією київського композитора і громадського діяча Андрія Бондаренка.

Шопенівські вокальні твори мають незвичайну історію. Своїх пісень Шопен не продавав, на відміну від фортепіанних творів, які за контрактами продавалися видавцям, друкувалися, виконувались, у публічних концертах, приносячи авторові доходи. Всі свої пісні він скомпонував на польськомовні вірші, незрозумілі французам та іншім європейцям (про виконання вокальної музики мовою оригіналу в XIX столітті не йшлося), тобто видавати й виконувати шопенівські пісні у Франції, де він тоді мешкав, було неможливо. Композитор писав їх для себе і для подарунків друзям-полякам (які час від часу відвідували його в еміграції), і навіть не помишляв мати від тих пісень якийсь матеріальний зиск. Результатом є те, що вокальний доробок Шопена, на жаль, зберігся не повністю. Ніхто не знає, скільки пісень було ним створено і кому подаровані рукописи (тоді як фортепіанні його твори відомі всі й з усіма авторськими варіантами). В ті часи, коли готували посмертне зібрання творів композитора, вдалося отримати автографи лише сімнадцяти пісень (їх було надруковано як opus 74), згодом розшукані були ще два вокальні твори. Загалом сучасне академічне Повне зібрання творів, що видано Інститутом Ф. Шопена в Кракові, містить 19 пісень. Кількість пісень, що до нас не дійшли, невідома.