Доробок Шуберта українською

У нас нове видання! Вийшов друком вокальний цикл «Зимова подорож» Франца Шуберта в українському перекладі Юлії Гершунської. Це перше в історії України нотне видання, яке вміщує в повному обсязі вокальний цикл зарубіжного автора і при цьому містить український переклад усіх пісень. 

Видання здійснено за підтримки Фонду Вікімедіа, а нотний текст (як і переклад) доступний на умовах вільної ліцензії сс by-sa 4.0 і доступний, зокрема,на сайті «Вікіджерела».  Видавець – нотне видавництво «Мелосвіт».

Шуберт. Зимова подорож.

Нижче подаємо передмову Г. Ганзбурга до цього видання:

Центральним жанром шубертівської творчості є Lied, тобто німецька художня пісня, що призначена для камерного співу з акомпанементом. Термін Lied не має абсолютно точного перекладу іншими мовами і лише наближено перекладається як «пісня» або «романс» (в українській термінології найближчим аналогом є «солоспів»).

Шуберт мав послідовно чотири творчі стилі, настільки різні, що здається, нібито діяли чотири окремі композитори. В кожного з тих стилів — свої шанувальники. Для одних близьким є неповторне відчуття, що його несуть ранні шубертівські опуси 1815-1817 рр. (наприклад, «Пісня» на вірші Заліса, «До Міньони» на вірші Гете, «Stabat Mater» на вірші Клопштока, «Смерть і дівчина» на вірші Клаудіуса, перші п’ять симфоній), для других – найбільш цінними є почуття, що пролилися у Шуберта на початку 1820-х років («Недокінчена» симфонія, цикл пісень «Гарна мірошниківна»), для третіх – трагічні емоції музики 1827 року (наприклад, цикл «Зимова подорож»), для четвертих – нові звучання в музиці 1828 року, що дають передчуття якогось іншого стилю, котрий тільки розпочинався, однак, не здійснився через раптову кончину Шуберта і представлений лише одним твором (“Двійник” на вірші Г. Гейне). Цей останній поодинокий зразок історично важливий: він розпочинає нову, необарокову тенденцію в музиці романтизму, бо написаний у жанрі пасакалії та техніці варіацій на basso ostinato.

Ким був Шуберт для своїх сучасників, австрійців першої третини ХIX століття? Мабуть, тим, ким для нашої сучасної інтелігенції став Булат Окуджава. Шуберт створював пісні, що їх любила співати й слухати в дружньому колі тогочасна молодь. Оскільки не було тоді ані магнітофонів, ані телебачення, ані Ют’юба, Шуберт за життя так і не дочекався широкої популярності (тим більше – світової слави). Проте, він мав своїх «фанатів». Шуберт усе життя компонував мелодії до віршів популярних тоді поетів (від Гете до Гейне) і ті пісні мали шумний успіх в компанії його друзів, навіть, здавалося, ставали модними.

Однак, що означає, коли модна річ не застаріває, не в’яне й не відходить разом із модою? Те значить, її було створено не для потурання моді, як здавалося, а на всі віки, бо приклав руку геній. Але зрозуміти це вдається не надто швидко. Часто геніальна людина гине раніше, ніж буде доведена та визнана її геніальність і велич.

Із Шубертом трапилось саме так. Його любили й цінували як автора модних пісень, як умілого акомпаніатора для танців на вечоринках, але навіть найближчі друзі не знали про істинну цінність його музичного доробку. І нікого не зацікавило й не насторожило, що Шуберт окрім модних молодіжних пісень компонував ще й дещо інше, приміром, симфонії. Цьому факту сучасники якось не придали значення. Жодної зі своїх дев’яти симфоній Шуберт так і не діждав почути в професійному оркестровому виконанні (сьогодні про таке сказали б: «писав у стіл»). Якщо продовжити порівняння із Окуджавою, то уявимо на хвилину, що його творчість урвалася б у віці 31-го року (тобто ще в 1957 році) – хто з його шанувальників міг би тоді знати, що Окуджава – ще й автор романів? Та й пісенно-бардівська його поезія залишилася б представленою лише самим раннім етапом.

Шуберту судилося прожити 31 рік. Тобто не було в його житті періодів, коли людину називають зрілою, потім літньою, потім старою. Як же слід ставитися до періодизації творчості Шуберта, до всіляких розмов про «зрілий» та «пізній» періоди творчості, якщо він не мав таких періодів життя?

Періодизація творчості – питання не суто наукове, але таке, що має практичну важливість і для слухача, і для виконавця музики Шуберта: знання періодизації дає змогу вірно зорієнтуватися у величезній і різноманітній шубертівській спадщині, знайти в ній саме те, що до душі конкретній людині. Щоправда, періодизація – питання темне й заплутане. Мабуть, тому, що творчі періоди співпадають із циклами зростання душі, а про це мало що відомо науці.

Впродовж життя композиторське обличчя може тим чи іншим чином змінюватися. М. І. Цвєтаєва писала: «Чекати від поета однакових віршів у 1915 та у 1925 р. є те саме, що чекати – від нього ж у 1915 та у 1925 р. однакових рис обличчя». О. О. Блок висловив про періодизацію творчості письменників таке: «Письменник – рослина багаторічна. Як у іриса або лілії зростання стебел та листя супроводжується періодичним розвитком кореневих клубнів, — так і душа письменника розширюється й розвивається періодами, а твори його – то лише зовнішні результати підземного зростання душі».

Сучасний погляд на періодизацію творчості композиторів полягає в тому, що за характером динаміки творчості розрізняємо шість типів композиторів.

Перший тип, найбільш поширений, – композитори, що поступово прогресують. Зростання їхнього мистецького потенціалу утворює низку взаємопов’язаних періодів творчості, що супроводжується мутаціями стилю. Це зумовлено природним для людей будь-якої професії зростанням майстерності з досягненням зрілості. Такими є більшість композиторів, у тому числі Бах, Гендель, Гайдн, Ліст, Вагнер, Верді…

Для другого типу характерною є динаміка, графік котрої – експонента: слабкий початок, повільний розвиток на ранніх етапах, потім стрімкий зліт, що прискорюється перед кінцем і обривається в найвищій точці. Такий був Чайковський.

Третій тип – композитори, що починають одразу з шедеврів, потім тримають постійну висоту і мало змінюються стилістично. Такі, наприклад,  Мендельсон-Бартольді, Бородін.

Четвертий тип – композитори, чия творча активність одразу після досягнення кульмінації раптово обривається або затухає, а наступні роки життя (або навіть десятиліття) виявляються малопродуктивними. Такими були, наприклад, Россіні, Глінка, Сібеліус.

Теоретично міг би існувати п’ятий тип: композитори, котрі, почавши з найвищої точки потім, поступово втрачають силу таланту, деградують. Однак, у сфері високої музики я не знаю таких прикладів, хоча розповсюдженою є думка, нібито таким був Роберт Шуман, але то є глибоко помилкова теорія: я аналізував багато музики, зокрема Шумана, і зрозумів, що талант ніколи не слабшає. З віком або через хвороби митець може втрачати продуктивність, але не силу таланту. Талант не старіє і не вмирає.

Нарешті, шостий тип – композитори, творчість яких утворює певні замкнені періоди в тому розумінні, що музика, яка належить до кожного з тих періодів, розрізняється між собою не еволюційно, але так, як може відрізнятися музика кількох різних композиторів. Такий був Моцарт. І такий Шуберт.

Ставлення виконавців та слухачів до музики композиторів такого (шостого) типу буває парадоксальним. Трапляється, одна й та сама людина любить твори якогось одного періоду творчості, та зовсім не сприймає, або навіть нехтує (а то й гидує) творами інших періодів, начебто мова йде про музику зовсім різних авторів. (Це, ясна річ, не заважає людям із розвиненим широким смаком прийняти й полюбити творчість такого композитора цілком, охопивши усі творчі періоди).

Кожний період творчості – то є проміжок часу між двома стильовими зрушеннями. А стильове зрушення завжди пов’язане з опануванням нової сфери душевних станів, нової групи емоційних реакцій. (Нової в тому відношенні, що мистецтво досі їх не торкалося, а публіка ще не набула досвіду переживання таких станів.) Саме тому не кожний з нас може легко попрямувати слідом за композитором через грань стильового зрушення до нових, неочікуваних, незнаних переживань. Не кожна людина, котра освоїлася серед творів Шуберта першого періоду й полюбила ті твори, зможе й захоче освоїтися серед нових почуттів, які є характерними для другого періоду, третього і т.д. Інакше кажучи, зростання душі і пов’язана з тим зростанням чутливість до нових стилів мистецтва – для кожного є індивідуальними. І не кожному дано дорости душею до нового періоду творчості навіть улюбленого автора.IMG_1077

Оскільки Бог створив Шуберта лише один-єдиний раз, то його музика має бути однаково доступною для нас усіх незалежно від раси, громадянства та мови (бо всі люди рівні перед Богом). Можливість відкритого, безперешкодного доступу до багатств музики Шуберта я б прирахував до невід’ємних прав людини. І якщо обставини комусь заважають вступати в контакт із музикою Шуберта, то це рівнозначно дискримінації й обмеженню прав людини (не менш важливих, ніж цивільні права і свободи).

Для слухачів за межами німецькомовних земель доступ до основної частини спадщини Шуберта — його пісень — утруднює мовний бар’єр. Тому пісні Шуберта традиційно, ще з XIX ст. співають різними європейськими мовами. Життя його пісенної спадщини за межами німецькомовних земель залежить від вокальних перекладів – окремої галузі літературної творчості, що потребує спеціального рідкісного таланту. Якість вокального перекладу – тобто такого українського (або англійського, російського, польського…) вірша, котрий може під час співу злитися з мелодією, що створена була на німецькі вірші, – то є вирішальна умова присутності музики Шуберта в культурі кожного народу. Для Шуберта ця умова більш важлива, ніж для будь-якого іншого з іноземних композиторів, бо в його спадщині літературозалежний жанр пісні (Lied) посідає центральне місце і налічує близько 600 творів. Праця кожного поета — перекладача пісень – то є окремий епізод в історії побутування музики Шуберта.

Сприйняття музики — процес інтимний, під час якого мелодія і поетичний текст твору торкаються глибинних структур мозку. Якщо туди, в глибини підсвідомості і може потрапляти слово разом із всепроникаючою мелодією, то лише слово рідної мови. Іноземні мови освоюються дорослими людьми раціональним шляхом і вплив іноземного тексту зачіпає в основному свідомість, верхній шар інтелекту. Щоб увійти в глибші шари, необхідно оперувати мовою, засвоєною в ранньому дитинстві і укоріненою в підсвідомості. Для кожного з нас такою є тільки рідна мова (німці називають її материнською мовою, Muttersprache). При сприйнятті музики відбувається неусвідомлюване засвоєння сенсу, внесеного елементами музичної мови; такий же підсвідомий механізм діє й при сприйманні словесного тексту вокального твору. Тому принципово важливо, щоб пісні Шуберта були доступні кожній людині її рідною мовою.

В сучасному мистецькому середовищі точиться давня дискусія про те, співати вокальну музику мовою автора чи мовою слухачів. Обидва варіанти мають свої переваги й свої вади. Обидва шляхи вокального виконавства потрібні й мають існувати паралельно. Якщо ж проаналізувати проблему з позицій лібретології  (науки про словесний компонент музичного твору), ми зрозуміємо, що треба віддати пріоритет саме виконанню мовою аудиторії, тобто в перекладі. Чому? Тому, що віршова основа вокальних творів має два шари — фонетичний і семантичний (звучання та значення). Чимось одним маємо пожертвувати: при перекладі втрачається первісна фонетика (але зберігається семантика), а при умові виконання твору для іншомовної аудиторії без перекладу (мовою оригіналу) втрачається семантика. Однак, чи зберігається тоді фонетика? Ні, майже ніколи. Згадаємо вимову іноземців: зміст є зрозумілим, але неминуче псується фонетичний лад мови. Подібним чином і при виконанні, наприклад, пісень Шуберта німецькою мовою, наші співаки каменя на камені не залишають від фонетики оригіналу. Стається подвійна втрата: руйнується водночас і фонетична і семантична будова твору. Чи можемо цього уникнути? Так, бо гарний вокальний переклад зберігає семантичний зміст, до того ж талановита людина, що володіє вокальним перекладом на рівні мистецтва, створює засобами своєї мови нову фонетичну композицію, яка у співдії з мелодією відтворює й повертає первісну силу художнього впливу, притаманну оригіналу. Зрозуміло, вокальним перекладом як мистецтвом, технікою еквіритмічного та еквіфонічного перекладу володіють лише одиниці. Тим важливіше знати й пропагувати їхній доробок.

Пісні Шуберта існують у перекладах кількох українських поетів – М. Рильського, Б. Тена, М. Зерова, Д. Ревуцького, Ю. Отрошенка – і кожний варіант перекладу є своєрідною інтерпретацією змісту. Вокальний твір може мати скільки завгодно паралельних перекладів, котрі один одного не виключають.

В ідеалі видання пісень Шуберта українською мають охопить всі його стильові періоди. Але треба з чогось почати. Тому ця збірка представляє третій, передостанній стиль Шуберта і містить 24 пісні вокального циклу «Зимова подорож», створеного 1827 року на вірші Вільгельма Мюллера. Юлія Гершунська вперше цілком переклала цей цикл українською.

Григорій Ганзбург,

кандидат мистецтвознавства,

член Національної спілки композиторів України.

Напишіть відгук

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s