Булат Окуджава на тлі свого покоління.

Наприкінці 1950-х в тоталітарному СРСР відбулися дві визначні події. Після промови Микити Хрущова на ХХ з’їзді КПРС, у якій було засуджено «культ особи Сталіна», почали реабілітовувати розстріляних і випускати з таборів уцілілих. Це й заклало передумови для короткочасної політичної «відлиги» та виходу на авансцену покоління «шістдесятників», яскраві представники якого рішуче поривали з панівними в країні ідеологічними догмами.

Українська опера радянської доби: чи можливе перепрочитання?

Оперне мистецтво в УСРР-УРСР як найбільш статусний тоді мистецький жанр перебувало в центрі пильної уваги влади. Часом це призводило до позитивних наслідків: залучення провідних поетів і письменників до створення перекладів лібрето творів світової оперної класики для українізованих 1926 року театрів (до «першої хвилі» перекладачів належали Микола Вороний, Людмила Старицька-Черняхівська, Олекса Варавва, Дмитро Ревуцький; згодом до них приєдналися Павло Тичина, Максим Рильський, Микола Бажан, а вже по війні лави оперних перекладачів поповнили Євген Дроб’язко, Борис Тен, Микола Лукаш) сприяло появі надзвичайно цікавого явища україномовної опери як музичної драми. У ній задуми Верді, Вагнера, Пуччіні та інших видатних оперних композиторів, які ставили вагу поетиного слова аж ніяк не нижче від звучання музичної фрази, знайшли яскраве втілення.

Володимир Тольба: співати мовою, якої не розуміють ані виконавці, ані слухачі – що може бути абсурдніше?

_{Володимир Тольба
(фото 2012 року)}

До Вашої уваги стаття Володимира Веніаміновича Тольби, сина відомого диригента Веніаміна Тольби. Володимир Тольба відомий перш за все як упорядник книги спогадів про свого батька, що вийшла у 2018 р., був особисто знайомий з автором численних вокальних перекладів Юрієм Отрошенком, хоча сам він був економістом і працював у відділі стратегічних дослiджень Інституту електрозварювання ім.Є.О.Патона Національної академії наук України.

Достеменно не відомо, чи була ця стаття опублікована у 2011 році, втім очевидно, що актуальності вона не втрачає. Оригінальний документ російською мовою нам надав сам Максим Стріха. Публікуємо її в українському перекладі.

М. Стріха: Максим Рильський – перекладач оперних лібрето

Максим Рильський – перекладач оперних лібрето

(літературний, мистецький, націєтворчий виміри)

Аксіоматично: Максим Тадейович Рильський належить до першого, «репрезентативного» ряду постатей не лише української національної літератури, але й культури в цілому. Творчість поета, дивом зацілілого в українські криваві 1930-ті, змушеного майже все життя  балансувати в рамках дуже вузького коридору дозволеного, і наділеного вмінням навіть за таких умов створювати тексти непроминущої вартості, досі привертає увагу дослідників, спонукаючи їх до все нових прочитань[1]. А для багатьох поколінь посполитих читачів поет досі лишається автором тонкої лірики, мудрих епічних полотен і неперевершеної есеїстки на найрізноманітніші теми.

Так само загальновідомо: Максим Тадейович Рильський є одним із корифеїв українського художнього перекладу. Його інтерпретації «Пана Тадеуша», «Євгенія Онєгіна», французької драматургії та лірики XVII-XIX століть по праву вважають конгеніальними.

Значно менше навіть літературознавці, навіть ті, хто спеціально займався творчістю поета, знають про те, що понад чверть, а, може, й понад третину його перекладів (коли говорити про друковані аркуші текстів)  зроблено для музичного театру.

М. Стріха: «Травіата» Верді-Рильського (передмова до перекладу)

Загальновідомо: «Травіата» – «найтихіша» опера Верді. Тут немає масштабних хорів (як у «Набукко») чи оглушливої «міді» в оркестрі (як в «Аїді»). Тут немає карколомних, відверто неймовірних поворотів сюжету (як в «Трубадурі»). Вона розрахована на порівняно невелике число виконавців (і через це є в репертуарі чи не кожного оперного театру, навіть із не «найзірковішим» складом виконавців).

М. Рильський: Співак і слово

СПІВАК І СЛОВО

Наші тенори люблять виконувати пісню «Ніч яка зоряна, місячна, ясная…». Саме так вони звичайно її починають, причому, звісно, конферансьє чи то «ведучий» оголошує цю пісню як народну. Увесь перший куплет пісні лунає на наших концертах найчастіше так:

Ніч яка зоряна, місячна, ясная,
Видно, хоч голки збирай.
Вийди, коханая, працею зморена,
Хоч на хвилиночку в гай.

Почнемо з того, що «народність» цієї пісні може бути прийнята дуже умовно: це вірш М. Старицького, написаний десь року 1870. З деякими відмінами ввійшов він в оперу Аисенка «Утоплена», текст якої написав той же Стариць- кий. Відомо, справді, що пісня ця — теж з деякими варіаціями — побутує в народі. Як же виглядає вона в Старицького? А так:

Вокальні переклади як 4D простір

 

Світ музичних творів можна порівняти з площиною. Якщо по вертикалі ми розмістимо композиторів, а по горизонталі – роки, то ми отримаємо площину з безліччю музичних творів.

З вокальними творами ще цікавіше, тому що ми можемо додати третю координату – глибину, і розмістити у цій координати переклади різними мовами. Фанати співу мовою оригіналу цією координатою нехтують, а даремно, об’ємна фігура приховує в собі на порядок більш цікавого, ніж плоска.

Нарешті можна розглянути і четверту координату – виконавські інтерпретації. І тоді вокальне мистецтво постає перед нами на одну координату багатшим ніж наш звичний 3D-світ. Наш проект – це крок до створення 4D-світу.

 

“Священная война” – плагіат чи вплив?

Нещодавно espreso.tv опублікував цікаву замітку про те, що відома радянська пісня «Священая война», яку приписують Василю Лебедєву-Кумачу (слова) й Олександру Алєксандрову (мелодія) була написана на основі повстанської пісні «Повстань народе мій». Там же – скан нот української пісні, взятий з 25-го тому «Літопису УПА».

Порівняння нот цих пісень дійсно виявляє неабияку схожість, проте не ідентичність:

«Винова краля» Чайковського й Рильського: необхідна передмова

«Винова краля» (в оригіналі – «Пиковая дама») – найдинамічніша і найдраматичніша опера Петра Чайковського, яка упродовж майже 130 років не сходить зі сцен провідних оперних театрів світу. 

Її лібрето було написано братом композитора Модестом на сюжет повісті Олександра Пушкіна з використанням декількох літературних і музичних «цитат» і навіть пісеньки зі старовинної французької опери 18 століття, яку наспівує Графиня, – персонаж, що й дав опері її назву. Слова двох арій (Єлецького у сцені на балу й Лізи у сцені біля Зимової Канавки) написав сам композитор. Загалом лібрето опери наділено високими літературними якостями й містить багато доброї поезії та вправних стилізацій під архаїчну вже для Чайковського добу Катерини ІІ.

Максим Рильський як перекладач лібрето «Руслана і Людмили»

У житті Максима Рильського опера посідала поважне місце. Поет був не тільки палким шанувальником музичного мистецтва і приятелем багатьох великих співаків своєї доби (збереглося відоме фото: славетний тенор Іван Козловський співає, а Максим Рильський акомпанує йому за роялем). Він ще й узяв безпосередню участь у творенні високохудожнього корпусу текстів та перекладів лібрето найголовніших опер та оперет світового репертуару, після того, як у 1926 році оперні театри в УСРР було «українізовано». Йому належать сучасні літературні редакції лібрето таких класичних українських опер, як «Тарас Бульба», «Різдвяна ніч», «Наталка Полтавка», «Запорожець за Дунаєм». Є в доробку поета й створене наприкінці 1920-х років оригінальне лібрето одноактної опери «Фесько Андибер», музику на яке написав російський композитор Василь Золотарьов, який тоді викладав у Київському музичному інституті імені Миколи Лисенка.