Максим Рильський і його переклад «Кармен» Бізе

РильськийЗагальновідомо: Максим Тадейович Рильський є одним із корифеїв українського художнього перекладу. Значно менше знають про те, що понад чверть (коли говорити про друковані аркуші) перекладів поета зроблено для музичного театру.

Перу Максима Рильського належать близько 20 перекладів (чи редакцій перекладів) таких класичних опер, як «Севільський цирульник», «Травіата», «Кармен», «Корневільські дзвони», «Євгеній Онєгін», «Пікова дама», «Іоланта» «Мазепа», «Царева наречена», «Снігуронька», «Руслан і Людмила», «Іван Сусанін» (під такою ідеологічно прийнятною назвою ішла за радянських часів опера Михайла Глінки «Життя за царя»). Робив ці переклади й редакції Максим Тадейович і з фахового обов’язку: впродовж 1934–1950 років від офіційно виконував обов’язки завліта Київської опери. Для театру оперети було перекладено лібрето «Летючої миші», «Маріци», «Принцеси цирку», «Циганської любові». Звісно, не міг тоді оминути поет і роботи над творами «радянського репертуару»: він переклав лібрето російських опер «Піднята цілина», «Тихий Дон», «Перша весна».

На жаль, жоден із цих перекладів до академічного 20-томника Максима Рильського, що вийшло у видавництві «Наукова думка» у 1983-1990 роках, не потрапив. Пізніше лише «Травіату» й «Кармен» було надруковано в буклетах-програмках Національної опери України, але в сильно редагованому й не адаптованому для співу вигляді (якби хтось надумав знову виконати ці опери українською мовою, згадані видання допомогли б йому мало). Решта перекладів збереглися (якщо збереглися) тільки в машинописах і рукописах у бібліотеці НОУ, де їх ніхто донедавна й не думав системно досліджувати.

Один із авторів цієї статті (ОС) виявила в бібліотеці театру машинопис на 36 аркушів (з яких останні два – рукописні) перекладу лібрето опери «Кармен» авторства Максима Рильського. На жаль, стан цього машинопису важко назвати добрим: це – не перший аркуш «закладки», «копірка» часом лишала не досить чіткий відбиток, а береги аркушів праворуч часто обрізані (при цьому інколи втрачено розділові знаки й літери).

Машинопис не датовано, але вжиті норми «харківського правопису» свідчать, що виконано його не пізніше 1933 року. Згодом олівцем (можливо, перед підготовкою тексту для видання буклету до франкомовної постановки 2000-х років у НОУ) ці норми майже скрізь виправлено: «ніжности» й «смерти» у родовому відмінку – на «ніжності» і «смерті», «тріюмф» – на «тріумф», «еспанцю» – на «іспанцю», тощо. Містить текст і характерні «лексичні ознаки» часу «розстріляного Відродження»: скажімо, на означення масті карт вжито питоме українське «вина», а не запозичене з російської «піки» (нагадаємо принагідно про давню дискусію щодо того, як правильно називати українською оперу Чайковського: калькованим «Пікова дама», чи питомим «Винова краля»?)

Олівцеві виправлення на машинописі цим не вичерпуються. Простежується чітке бажання «осучаснити» лексику перекладу: «не жалкуй» виправлено на «не жалій», «щасний» – на «щасливий», «цигарети» на «цигарки». Усі ці численні правки перенесено у виданий НОУ буклет (Жорж Бізе. Кармен. – Київ: видання Національної опери України, 2007. – 40 с.). На жаль (як видно і з двох останніх наведених вище прикладів), автори правок (у буклеті зазначена редакторка Вікторія Апанасенко, хоч, можливо, це редагування належало й іншій особі) анітрохи не переймалися тим, що правки грубо руйнують ритміку (і часто риму) – якості першорядні для поетичного перекладу саме вокального тексту.

Наведімо один лише приклад. Знаменита арія Ескамільйо, де тореадор звертається до солдатів, починається в Рильського так:

На привіт віддячу вам привітом,

І п’ю за вас і ваше ремесло!

Слово «ремесло» авторові правок чомусь не сподобалося, – його було закреслено, і поставлено натомість «за вашу хоробру службу» (у буклеті так і надруковано!). Годі казати: проспівати це вже неможливо, та й саму динаміку тексту безповоротно втрачено.

Натомість там, де в самому машинописі були очевидні помилки, згубні для відповідності з нотами, під час видання згаданого буклету їх лишили без виправлення. Так, у машинописі Кармен на початку 2-ї дії виспівує:

Зів’яли стомлені квіти,

В утомі сплять циганки п’яні,

А очі, очі їх кохані –

Немов захмарені зірки.

Додавання однієї тільки літери («квітки» замість «квіти») перетворює ці кострубаті рядки на добру поезію.

Важливо зазначити ще одну обставину: машинописний примірник, наявний у бібліотеці НОУ, не був вичитаний самим Максимом Рильським. Адже в ньому залишилися численні орфографічні помилки: «перелівається», «тореодор», «щож» тощо. Відтак постає питання: наскільки цей текст можна вважати авторською версією Рильського (попри те, що ім’я поета в заголовку машинопису стоїть)?

Річ у тому, що у згаданому вище буклеті цей текст (з олівцевими правками) надруковано як «переклад М. Рильського та О. Галабутської». Саме так автори перекладу були позначені і в театральних афішах 1970-80 років, коли в Київській опері «Кармен» ще виконували українською.

Відомості про О. Галабутську в довідкових джерелах відсутні. Відомо, що вона вже в повоєнний час значилася в афішах Київської опери автором (співавтором) перекладів кількох лібрето. Так, зокрема, окрім «Кармен», вона виявилася співавтором Максима Рильського в перекладі «Євгенія Онєгіна». Але це не було співавторство в звичному для нас розумінні. Збережений у бібліотеці НОУ (на жаль, фрагментарно) клавір «Онєгіна» з підписаним первісним перекладом Рильського і пізнішими правками Галабутської засвідчує: Галабутській належали саме редакційні зміни, які здебільшого мали на меті наблизити переклад за звучанням до російського оригіналу, навіть ціною втрати його стилістичного блиску, точних рим і яскравих знахідок Рильського. Цікавим є й усне свідчення одному з авторів цієї статті (МС) відомого диригента Руслана Дорожівського, який співпрацював із перекладачкою під час постановки на київській сцені наприкінці 1970-х років «Вертера» Массне: Галабутська була добрим знавцем французької, але римувала не надто вправно, і вірші доводилося доводити до ладу самому літературно обдарованому музикантові.

З нашим машинописом «Кармен» натомість очевидні дві речі: а) первісний текст датований щонайпізніше початком 1930-х і тому з Галабутською нічого спільного мати не може (вона співпрацювала з театром уже в повоєнні роки); б) олівцеві правки Галабутській також не належать, оскільки вони явно не розраховані на виконання зі сцени (проспівати їх неможливо, бо на ноти вони не лягають). Отже, можемо дійти висновку: в цьому випадку маємо таки текст перекладу Максима Рильського (хоч і не авторизований), ім’я його співавторки зазначено в буклеті без жодних текстологічних підстав. А редакційні правки Галабутської було, напевно, зафіксовано в якомусь іншому джерелі (наприклад, суфлерському клавірі, який, можливо, що й не зберігся – відколи в театрі перестали співати українською, прагматична потреба в збереженні текстів українських поетичних перекладів відпала).

Але правки до поданого нижче тексту перекладу справді існували, і про їх характер може свідчити те, що зберегла пам’ять одного з авторів статті (МС). Наприкінці 1970-х років провідні київські Кармен того часу – Валентина Река і Галина Туфтіна – виконували такий текст знаменитої хабанери з першої дії:

Любов – пташка, що скрізь літає,

І приручить її – дарма.

Сьогодні тут вона крильми має,

А завтра – й сліду вже нема.

Ні погрозою, ні мольбою

Любові крил не спиниш ти.

Думав ти, що вона з тобою,

Але вже й сліду не знайти.

Натомість у машинописі перекладу Рильського це місце звучить так:

Любов – це пташка вільна, вільна,

Її ніяк вам не спіймать.

Вона в’юнка, метка, свавільна,

І крилець вам їй не зв’язать.

Ні  погрозами, ні грізьбою

Любові крил не зв’яжеш ти, –

Пута скине, й летить стрілою

До раз обраної мети.

Отже, первісний варіант перекладу Рильського справді зазнав за кілька десятиліть сценічного життя істотного редагування. Щоправда, у наведеному вище випадку його автором майже напевно став сам поет, який – це добре відомо – по багато разів повертався до старих перекладів (причому частину правок до «Тадеуша» чи «Мідного вершника», зроблених у 1940-50-х роках, ми сьогодні сприймаємо як вимушені, бо цензура боролася тоді не тільки зі змістом, а із надто артистичною і лексично багатою українською мовою). До того ж, як свідчить Руслан Дорожівський, співавторка Рильського не була вправною віршницею, а якраз із версифікаційного погляду обидва наведені вище уривки – рівноцінні й бездоганні.

Зате в інших місцях пізніше редагування почасти мало на меті усунути мовні «мітки» доби «Розстріляного Відродження», почасти – наблизити український текст за звучанням до російського перекладу, який виконувався тоді в більшості театрів СРСР. Особливо відчутно це було з арією Ескамільйо, де цитовані вище рядки («На привіт віддячу вам привітом,/ І п’ю за вас і ваше ремесло!) – були замінені на слово в слово перетягнуте з російського перекладу: «Тост я ваш охоче приймаю, / Тореадор солдату – друг і брат…»

Отже, у нашій публікації зроблено спробу відтворити саме автентичний первісний текст Максима Рильського, якомога ретельніше «очистивши» його від пізніших редакційних втручань і зробивши його придатним для виконання зі сцени чи всієї опери, чи окремих арій із неї (тому  для зручності віршовані уривки розбито нами на рядки – в машинописі їх подано суцільно, наче прозу). Нами лишень виправлено очевидні друкарські помилки, і, в місцях, що не несуть стилістичного навантаження, текст приведено до норм сучасного правопису. Так, ми послідовно вживаємо «сеньйор» – замість «сеньор», «Ескамільйо» – замість «Ескамільо», «що ж» замість «щож», тощо.

Лишається, щоправда, питання: а кому потрібна ця публікація, коли українською «Кармен» на жодній нашій оперній сцені вже не виконують? Адже мудрий Іван Дзюба, пишучи про долю оперних перекладів геніального Миколи Лукаша, скрушно зітхає: «…сумно сьогодні бачити, що цей його творчий подвиг забуто, проігноровано, змарновано: опери вже не співають українською мовою. Величезний культурний здобуток – створення (вперше в історії) українських текстів європейських опер, – в який вклали свою натхненну працю Максим Рильський, Григорій Кочур, Микола Лукаш та інші майстри слова і який мав служити піднесенню престижу української мови, довести її «артистизм», елітарність, здатність висловлювати будь-які нюанси емоцій та думки, – сьогодні виявився непотрібним…»

Але покоління молодих режисерів і співаків сьогодні виявляє вже очевидну зацікавленість у тому, щоб знову співати світову класику українською. Щоправда, в Національній опері України ситуація з цього погляду ще досі безнадійна. Проте протягом сезону 2016-17 років на сцені Київської оперети в українському перекладі було поставлено «Севільського цирульника» Россіні, «Дзвіночок» Доніцетті і «Телефон» Джан Карло Менотті. На сцені Харківської опери по-українському таки втілено «Мазепу» Чайковського (причому тут ідеться не про переклад, а фактично про новий варіант лібрето, позбавленого вже неприємних імперських акцентів поеми Пушкіна). На осінь 2017 року в Києві заплановано конкурс вокалістів, де вимогами передбачено виконання арії і романсу світового репертуару в українському перекладі.

Отже, сподіваємося, що, окрім данини пам’яті великому Максимові Рильському (всі переклади якого безумовно варті видання!), ця публікація стане і в пригоді новому поколінню наших режисерів і вокалістів.

 

Ольга Смольницька, кандидат філософських наук, провідний науковий співробітник Київського літературно-меморіального музею Максима Рильського,

Максим Стріха, доктор фізико-математичних наук, перекладач, лауреат Премії  імені Максима Рильського

Повний текст лібрето

Advertisements

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s